December 28th, 2013

ФЕОФАНСКИЕ ПАЦИЕНТЫ

Originally posted by v_n_zb at ФЕОФАНСКИЕ ПАЦИЕНТЫ
.
На этой неделе донецкий бог продолжал насылать на президента Януковича всяческие испытания, укрепляющие дух, плоть и мужскую силу. Началось все с виртуального инсульта, а кончилось вполне реальным желанием поубивать подчиненных, чтобы они больше не улыбались.

Виктору Федоровичу действительно было не до улыбок. Эйфория от свалившихся на голову кремлевских миллиардов, спасших страну от однополого рабства Европы, а самого президента - от голодных бунтов народа, начавшего догадываться, что под гомосексуальный шумок кто-то обчистил бюджет до копейки, закончилась, сменившись горьким пониманием того, как крупно он встрял с этими самыми миллиардами. Владимир Владимирович крепко схватил украинского быка за рога, не откладывая это малоприятное, но перспективное дело в долгий ящик: ехать на акт почетного целования царской лапки Януковичу надо было уже буквально во вторник…

Не то чтобы Виктору Федоровичу жалко было лишний раз благодарно лизнуть Владимира Владимировича в любое указанное место за такие деньги, но тот, во-первых, мог подсунуть на подпись что-нибудь чересчур судьбоносное, а во-вторых, по понедельникам и вторникам, как известно, глава государства старается без крайней нужды по работе ничего не делать, как, впрочем, и по пятницам: когда у тебя нет времени для наслаждений, двухдневная рабочая неделя - это единственно возможный вариант организации труда… Короче, в последний момент объявили, что в Москву поедет премьер Николай Азаров, давно привыкший к тому, что он в любой дырке затычка, а Виктор Федорович, лениво потянувшись, перевернулся на другой бок. В ногах сладко сопел земляной заяц.

И тут на президента внезапно, словно титушка из подворотни, навалились государственные дела особой важности. Беда пришла откуда не ждали. Еще на выходных по стране покатилась глухая волна возбуждающих слухов о том, что с кем-то из первых лиц государства случилась какая-то сильная и весьма перспективная беда: у ворот элитной больницы «Феофания» видели очень красивый кортеж, который в наших краях положен только президенту, премьер-министру и председателю Верховной Рады. Кого из этих троих прихватило (про то, что кондратий одновременно пришел ко всем сразу, не верилось даже при очень большом желании), оставалось только гадать, и народ отдался этому приятному процессу всей душой.

Одни говорили, что в «Феофанию» привезли пожилое тело спикера Владимира Рыбака, не вынесшего тягот и лишений блокадного периода в Раде. Владимир Васильевич якобы настолько тяжело переживал вынужденное бездействие парламента, что поскользнулся в ванне на куске мыла и, упав через бортик, громко приложился головой об электрический самовар, который подарил ему на День шахтера сам Виктор Федорович Янукович. Узнав о том, что на самоваре от удара образовалась некрасивая вмятина, президент якобы сильно расстроился и в сердцах ударил Рыбака ногой в живот. Владимир Васильевич вежливо поблагодарил Виктора Федоровича за науку и пошел домой, а по дороге упал с лестницы, сломал ногу и отправился в «Феофанию» накладывать гипс.

Другие уверяли, что в клинику на самом деле попал премьер-министр Николай Азаров. Мол, повадились к нему в огород пацаны соседские лазить - воровать озимую капусту. Сначала Николай Яныч стрелял по ним солью, потом сахаром, потом пельменями, потом у него поломалось ружье, и он решил проследить, куда пацаны сбывают краденую капусту, не дерут ли три шкуры с народа. Сумев скрытно проникнуть в кузов машины, груженой кочанами, премьер накрылся брезентом и стал гадать, куда же приедет транспорт. Транспорт приехал на Майдан. Николай Яныч, мгновенно сориентировавшись в обстановке, натянул на нос шапку с помпоном и, притворившись грузчиком, начал предвкушать, как он сейчас выведет этих дармоедов на чистую воду. Однако тут, как на грех, со сцены принялись кричать лозунги, и черт дернул Азарова крикнуть в ответ: «Героям слива! Бимба в митро!». Люди вокруг начали бросать на него подозрительные взгляды, и премьер счел за благо улизнуть, но без машин сопровождения быстро заблудился и попал на «Арсенальную», где не дал закурить титушкам и был ими за это умело переломан в пяти местах, а в шестом подрезан вымазанным в консервах ножиком.

Что касается Виктора Януковича, то в его госпитализацию поначалу мало кто верил: во-первых, слишком уж хорошо для правды, во-вторых, вряд ли в стране можно найти человека, присмотренного врачами в быту и буквально на каждом шагу больше, чем Виктор Федорович, а в-третьих, у него, говорят, для особо сложных случаев имеется собственный отряд боевых экстрасенсов, которые отводят от Бати любые неприятности. Известно, например, что уже который месяц некие мистические старцы нагоняют на Виктора Федоровича порчу с помощью какого-то проклятого псалма, а он даже ни разу с пенька не навернулся. По-хорошему, тут может помочь только снайпер, но Янукович их всех предусмотрительно перекупил. Ну, или думает, что перекупил.

Вот в этот бурлящий котел медицинских страстей и угодила новость о том, что Виктор Федорович по неизвестным причинам отменил свой визит в Москву и отправляет вместо себя Николая Азарова. Тут уж даже пессимисты начали верить, что в траурном кортеже, посетившем «Феофанию», находилось туловище президента. Откуда-то как бы само собой всплыло радостное слово «инсульт»…

Конечно же, на самом деле ни с кем из троих «кортежистов» не произошло ровно ничего страшного (хотя про то, что Виктору Федоровичу действительно поплохело, но не сильно, как говорят, в пределах возрастной нормы, судачат до сих пор; по другой версии, Янукович приезжал в «Феофанию» с целью обеспечить себе уважительную отмазку от визита к Путину), однако нехорошие слухи следовало немедленно пресечь. Не хватало еще, чтобы годами культивировавшийся имидж Виктора Федоровича как непобедимого бугая и теннисиста-рукопашника развалился, и ему на смену пришел образ больного дохляка-импотента с торчащей из штанины дренажной трубочкой…

Так Янукович попал на работу уже в понедельник, а уже через пару часов к нему на фотосессию пригнали двух других «феофанских пациентов», чтобы покончить с обидными слухами раз и навсегда.
Collapse )

.

Рух Гая Фокса в Украине опубликовал “откровение активиста Майдана”

Originally posted by bazeful at Рух Гая Фокса в Украине опубликовал “откровение активиста Майдана”
Originally posted by kirill_koval at Рух Гая Фокса в Украине опубликовал “откровение активиста Майдана”
Рух Гая Фокса

Хочу извинится перед всеми теми людьми, которые четко видят, что “Майдан ничего не дал” и что “Никакого толку от этого Майдана”. Извините, что кто-то плохо стоял за вас на Майдане. Стоял не только в смысле стоял на площади, но отстаивал ваши интересы и ваши права.

Извините, что кто-то не так лежал за вас в снегу под Генпрокуратурой. Извините, что кто-то не так сильно боролся за ваше будущее, не так грамотно и уверенно планировал и проводил протесты, не так жестко наступал на яйца этой власти, чтоб вы остались довольны и чтоб в ваши дома вдруг, в одно прекрасное утро сама пришла Прекрасная Новая Жизнь, причем еще до нового года.

В связи с этим хочу вас заверить, Майдану не плевать на вас, Майдан будет стоять до победы, Майдан будет расширять арсенал протестных методов, давить на эту власть изо всех своих сил.

Можете спать спокойно, тот кто мерзнет за ваше счастье на Майдане никуда не уходит, однажды вы таки проснетесь в Украине где власть избирается народом, а у каждого человека есть права, так что можете уютно кушать свою французскую булочку, можете дальше обсуждать, как же глупо затеяли с этим Майданом или как политики используют Майдан или как ничего никогда не изменится – у вас все будет хорошо.

Единственное из-за чего все это может не сбыться – в самый нужный момент Майдану не хватит одного человека.

Мільйони нових сердець



Те, що ми на всіх перехрестях кричимо, ніби Янукович - диктатор, свідчить якраз про протилежне. Справжніх диктаторів можна вголос називати лише "батьками народів" чи "великими керівниками". Янукович - не диктатор. Справжній диктатор не присуджує умовні покарання за штурм вищіх адміністративних будівель та заклики до повалення державного ладу.

Режим "регіоналів" грабіжницький (при Ющенко середній відкат складав три відсотки, зараз у міністерствах беруть 40), але як розважний грабіжник, він не визискує свої пасовиська до остаточного зубожіння. У моєму рідному Кривому Розі, працюючи на підприємствах, давно захоплених і перезахоплених олігархами, звичайні металурги потроху роблять ремонти у своїх квартирах, вчать дітей в університетах, купують новенькі холодильники, і не вважають такі придбання життєво-визначною подією, як то було при СРСР. Взагалі, бідність - досить відносне поняття, жодна революція не починалася через самі лише злидні. По Києву з жовто-синьою символікою їздять автомобілі преміум-класу. Революціонери майдану масово озброєні гаджетами. Насправді, український Майдан, як і всі фейсбук-революції останніх років - це класичний "бунт ситих".

Попередня світова хвиля "ситих бунтів" прийшлася на 60-ті. Найвищим сплеском став 1968-й рік, коли шестеро французських активістів, протестуючи проти американської війни у В'єтнамі (символічна, але безкінечно далека від нагальних потреб Європи причина), напали на паризьке представництво "Америкен Експресс" і були за це арештовані. Їх товариші-студенти (загалом-то, привілейована і не обтяжена зайвими проблемами верства суспільства) захопили адміністративний корпус університету в Нантері, після чого все і закрутилося. Піком стало захоплення Сорбонни (де взагалі навчалася виключно еліта), вуличні бої з поліцією, барикади на вулицях Парижа, сотні затриманих та загальнофранцузський страйк. Протестувальників підтримав Жан-Поль Сартр, Сімона де Бовуар, Наталі Саррот, Франсуаза Саган та інший істеблішмент, включно з лауреатами Нобелівської премії. Бунтівники вимагали соціалізму та екзистенціалізму.

Старше покоління не могло зрозуміти, з якої причини ці молоді нероби несподівано сказилися. Старше покоління пережило війну, і тепер, у роки спокою та економічного піднесення, більше за все цінувало своє тихе обивательське щастя. Воно будувало «суспільство споживання», як будують затишний будинок. Воно відкидало будь-які ідеї, бо встигло побачити, як ідеології перетворюють міста на руїни. Їх гаслом була стабільність, а молодь цю стабільність ненавиділа. «Ми не хочемо жити у світі, де за впевненість, що не помреш з голоду, платять ризиком померти з нудьги», - такі графіті писали студенти на стінах забарикадованих університетів.

Згідно третього закону діалектики, нове покоління, обираючи власний шлях, завжди відштовхується від переконань покоління прейдешнього. Ідеологічну базу західної Європи 60-х складав антикомунізм та консерватизм, а при владі знаходились люди, які або успішно пережили окупацію і асоціювалися у молоді з колабораціонізмом, або в недавньому минулому самі носили партквитки фашистських партій. Студенти у відповідь обрали радикальний комунізм. Революційний місяць був прозваний «червоним травнем» зовсім не через пролиту кров (якої було на диво небагато), а через прапори, підняті над захопленими будівлями.

Характерно – найзапекліший молодіжний комуністичний спротив вибухнув у країнах колишньої Осі. Там утворилися і діяли знамениті терористичні угрупування - «Японська червона Армія», «Червоні бригади» (Італія), «Фракції червоної армії» (Німеччина). В той же час з іншого боку «залізної завіси», у Східному блоці, відбувалися рівно ті ж процеси, але з протилежним знаком. Виступивши проти радянської окупації та кондового марксизму, молоді люди піднімали на прапор демократичні цінності та національне відродження, символом якого стала «Празька весна» того ж буремного 1968 року.

Якщо очистити та узагальнити всі протестні рухи повоєнного покоління від Мексики до Японії, їх можна виразити одним словом, - «дістало». Дістало, набридло, досить. Нове покоління взяло в руки каміння, вийшло на вулиці і заявило тим, хто керував світом: ваш час минув, ваші цінності поховані під паперами міжнародних змов та нещирих союзів, вони згоріли у палаючих джунглях В’єтнаму. Ви відреклися від них, повісивши своїх диктаторів, яких колись носили на руках. Ви давно полюбили владу більше, ніж славу і справедливість, а примітивні гроші любите навіть більше за владу. Ви давно ні про що не мрієте, ні в що не вірите, і нічому не можете нас навчити. Ідіть до біса, далі будемо діяти ми.

Буремні 2010-ні, які зараз гримлять фейсбук-революціями по всьому світу, несуть те ж саме коротке і ясне послання – «дістали». Арабів дістали погононосні диктатори, нав'язані ще минулим сторіччям. Турків дістав іперіалістично-ісламський нафталін, американців дістали всесильні банки. Українців дістав безнадійний, серпасто-молоткастий, бетонно-ленінський, вічний пост-совок.

Регіональні совки та комуністичні нео-совки, знали б ви, знали б тільки ви, як же ви дістали. Дістали ваші потуги виглядати демократами і вести себе як диктатори. Дістала ваша виплекана у 90-х безмірна жадоба. Дістало ваше загартоване на комсомольських зборах лицемірство. Дістало ваше махання кулаками після війни, яку ви програли, навіть не наважившись її розпочати. Дістали ваші ритуальні святкові культи, за якими давно не відчувається ані щирої шани, ані історичної правди. Дістав ваш бюрократичний паперовий сморід, який просочив кожну державну контору настільки, що їх хочеться обходити мов окупаційні комендатури. Дістала ваша "стабільність". Дістала ваша неефективність, ваша відсталість, ваша обмеженість. Ви нічому не здатні нас навчити. Ви не маєте ніякого права вказувати нам, яким шляхом іти. Ви не смієте нам погрожувати, і тепер ми вже не дамо себе карати.

Можна спровокувати революцію, та не можна штучно створити революційну ситуацію. Якщо завтра з'ясується, що події, які викликали хвилю народного гніву, були сплановані інтригами Клюєва проти Льовочкіна, чи Льовочкіна проти Клюєва, чи Захарченка проти Януковича, чи підступами Тимошенко, чи російської агентури, чи американської агентури – це не змінить рівно нічого. Ви – ви всі – ви остаточно дістали, і ми хочемо, щоб ви пішли. Нас багато, ми різні, ми поки що погано знаємо, чого хочемо, зате міцно знаємо, чого не хочемо - ми не хочемо у своїй країні бачити вас.

У нас є наша спільна мрія, наш Майдан, наші соціальні мережі, пісні «Океану Ельзи» і жовто-блакитний прапор. Це небагато, але вистачить, щоб перегорнути сторінку історії. Ми відчуваємо, - приходить наш час. За нашим вікном майже весна. А ви - готуйтеся на вихід.