November 20th, 2011

веселка

Об’єднання опозиції – реальність чи ще один марний заклик? (Моя колонка на "Українському Тижні&

Originally posted by bilozerska at Об’єднання опозиції – реальність чи ще один марний заклик? (Моя колонка на "Українському Тижні")
22 листопада, у річницю Дня Свободи, на Майдані Незалежності планується велелюдний мітинг. На збори оргкомітету з приводу його проведення зійшлися представники більшості опозиційних сил. Значна частина часу пішла на «робочі дискусії» з приводу бажаності чи неприпустимості на святі організаційних прапорів і на запевняння один одного, що всім треба бути разом. Порозуміння було знайдене, однак після наради окремі групи її учасників розсилали журналістам релізи різного змісту. Різниця, як можна здогадатися, полягала у прізвищах членів оргкомітету – хтось когось обов’язково хотів викреслити зі списку.

Представники однієї опозиційної сили, організовуючи акцію, часто-густо не хочуть бачити на спільній трибуні і площі активістів іншої. Іноді здоровий глузд бере гору, політики домовляються і спільна акція відбувається – але прихильники однієї політсили засвистують промовців від іншої.

Бізнесмен, який профінансував встановлення патріотичного пам’ятника, вимагає, щоб на відкритті не було людей з певними партійними прапорами. Підприємці та інші «протестувальники з народу» не хочуть, щоб на їхніх акціях піарились професійні політики. «Респектабельні» опозиціонери не запрошують на спільні акції представників молодіжних протестних рухів, бо ті можуть «влаштувати провокацію» - запалити фаєр, кинути димову шашку чи проскандувати неполіткоректне гасло. Знайомо? А це ж тільки «верхівка айсбергу» - тобто, найбільш розповсюджені і помітні неозброєним оком ситуації. Роз’єднаність доходить до того, що дехто категорично відмовляється захищати опозиціонерів, яких просто фізично знищує влада. Я зараз про Луценка, Тимошенко і взагалі про всіх ув’язнених.

Між тим влада кинула нам новий виклик – у вигляді змішаної виборчої системи, п’ятивідсоткового бар’єру і заборони блоків. Для чого це зроблено – зрозуміло: щоб опозиційні об’єднання, дрібніші за «Батьківщину», до парламенту не потрапили взагалі, а бізнесмени, які в змозі фінансувати виборчу кампанію і хочуть потрапити до парламенту, не йшли до партії Тимошенко, а обиралися за мажоритарною системою. А якщо вони стануть нардепами, влада притисне їхній бізнес і змусить об’єднатися з регіоналами.

Що ж, влада не вперше робить рішучі, дієві і послідовні кроки для об’єднання опозиції. І якщо опозиція досі не об’єдналася, то причини цього мають бути значно вагоміші за амбіції конкретних партійних лідерів. Вочевидь, це знову і як завжди суто економічне питання. Кожна організація намагається розкрутити власний бренд, бо за розкручений бренд, крім усього іншого, платять. Причому часто з різних джерел – що теж перешкоджає об’єднанню.

Читати далі на сайті "Українського Тижня" (відкриється у новому вікні)

веселка

С.О. Виборчий закон – не мир, а лише перемир’я. Тягнибоку це невідомо?



Станіслав Овчаренко, 20.11.2011

Олег Тягнибок та Анатолій Гриценко вже здавна волали, що «вони однакові», керуючись власним партійним егоїзмом.
Вибори, звісно, як такі сенсу не мають – вони будуть обов’язково сфальсифіковані у будь-якому разі. Саме тому поправки до закону про вибори – як наслідок певного співвідношення сил в Україні. Сукупна сила держапарату зараз сильніше, ніж рух протесту з боку народу. Якщо ще додати тиск Заходу, Венеціанської комісії – ми отримуємо той закон про вибори, який маємо.

Гарантує він щось? Абсолютно нічого. Треба це знати точно і не продукувати ілюзій ні у себе, ні у виборців. Саме тому, незалежно від даного виборчого закону, опозиційні сили повинні домовлятися передусім проти партії регіонів – як партії люмпенської, узурпаторської, навіть фашистської.
Жодного голосу регіоналам!
Саме це гасло повинно буде спрямоване до підприємців, пенсіонерів та найманих працівників. Особливо до силовиків, відставних та тих, хто зараз служить.

Новожилов із «Ніхто, крім нас» був правий, коли наголошував, що дії чорнобильців не потрібно було проводити самостійно, без афганців. Тобто – зовсім даремно замість 3 листопада чорнобильці виступили саме 1 та 2 листопада – тим самим подрібнивши власні сили. Більше того – зовсім негаразд, що навіть 3 листопада мітинги проти президента, уряду та Верховної Ради проходили у трьох різних місцях Києва. На жаль, дії Акції «Вперед» на чолі з Наталіє Королевської не були синхронізовані з діями афганців та чорнобильців у тому ж самому місці. Наприклад – у Верховної Ради чи Кабміну.

Журналісти з «Обкому» праві, що Адміністрацію президента цілком влаштовує, що увесь гнів афганців та чорнобильців спрямований проти Верховної Ради, потім – проти уряду.
І лише в останню чергу – проти президента Віктора Януковича.Залишимо паркан Верховної Ради у спокої - він свою роль виконав.

Кожна соціальна верства і кожна політична чи профспілкова сила визріває поступово – весь час запізнюючись на один-два кроки від необхідного. Лідери тоді вимушені стримувати свої наміри - терпляче чекаючи – поки маси людей усвідомлять наступні значимі цілі.
Головна проблема – лідери опозиційного руху терпляче чекають та готуються до зміни у суспільних настроях – щоб потім втримати рух народу від хаосу в голові та діях.

Саме тому, повторюємо – закон про вибори був ухвалений при посередництві країн Заходу, з якими «відморожені» з партії регіонів ще рахуються – бо живуть саме на Заході.
Так що зради не було – була вимушена мирна угода, точніше перемир’я – перед наступними протистояннями.
«Обурення» цим законом про вибори з боку Олега Тягнибока, Анатолія Гриценка та ющенківців з «Нашої України» - удаване. З метою компрометації опозиції з БЮТ-Батьківщини. Навіть допомоги тій самій партії регіонів та особисто Віктору Януковичу.

Джерело: Свет и Тени